Відьма-початок.

 

raven-988218_1920

Дарця ніколи не мріяла стати Відьмою, і не чула за собою чогось такого. Швидше вона думала про стюардесу, чи продавця у книжковому магазині. Дарця ворожила на Андрія, зверталась до містики у складних ситуаціях, але завжди ставилась до цього поблажливо.

Читати далі

Advertisements

Бажання для Відьми

Це було одне з тих небагатьох завдань, що на неї поклали старші відьми, яке приносило задоволення.

Навіть посеред полудневої спеки у горіховому гаю було прохолодно та приємно. А сидіння над місцем прадавнього притоку Полтви наповнювало не тільки стародавній камінь, що вона сюди носила по вказівці відьом, але й її саму. Попри дорогу з гулом машин поряд, спів птахів створював приємний затишок. Осінню тут смачно пахнуло листям яке шаруділо під ногами, а зимою стовбури дерев прикрашались снігом та милували око химерними фігурами. А як тут у дощ вона не знала, в дощ вона сиділа дома, майже завжди, милуючись мокрими дахами та краплями води на своєму вікні.

Колись тут починалась Сорока, одна з притоків Полтви, але вже мало залишилось у живих тих, хто взагалі пам’ятав, що тут була ріка, а рештки струмочків замулило та закидано будівельним сміттям. Місце змінилось, тепер замість священного саду тут приватні будинки, гуртожитки та багатоповерхівки, прикро та люди звично руйнують світ під свої потреби.

Тішило, що саму силу цього місця ще не вичерпано й потоки течуть собі під землею самі по собі, а знаючи місця можна з них почерпнути сили та наповнити давній артефакт, як ото у її випадку чи поповнити власні сили.

Була тільки одна незручність, скоро припреться місцевий дух води, він вже гарантовано відчув її присутність, то ж от-от буде тут. Можливо у свої кращі часи він й був красенем та серцеїдом, це ще тоді коли у священному саду йому приносили пожертви, а молоді дівки молили про парубків та діточок, але тепер це було щось безхатько подібне.

Дарця чула одну байку, що Сороку засипали навіть раніше Полтви, бо Степко, так звали водяника, спокусив жінку тогочасного бургомістра й та народила дивну дитинку, але скільки у тому правди хто його знає.

Та тепер йому поклонялось хіба що три жаби у калюжах, а від його капищ не залишилось й сліду та згадки, а він все ще був прив’язаний до місця та деградував. Всі попередні рази їй вдавалось впоратись до його приходу, то ж бачила вона його тільки здаля, але сьогодні камінь наповнювався повільніше, то ж доведеться познайомитись.

  • Хой-хой, яка краля! – Степко був добрим на вигляд дідком з хитрими очима, одягненим у якусь куфайку, замурзані штани, кірзаки та зимову шапку, а у руках тримав вудилище.
  • Клює? – вона проігнорувала його прицмокування.
  • Та де там, тут й закинути ніде.
  • Тоді вудка навіщо?
  • А от ти запитала вже й розмова ведеться, – дідок підморгнув. – А то приходити та мою силу берете, а дякую хоч би сказали.
  • Дякую, тільки беру не в тебе.
  • Що ти там знаєш, – в Степка аж шапка наїжачилась, – не буде мене, то й потік зникне.
  • А я думала, що навпаки?! – Дарця відчула, що камінь наповнився та підвелась.
  • Ну так то так, але ми пов’язані, а сама бачиш що тут залишилось, ще трохи й зовсім зникну, як та булька на воді.
  • То чого нічого не робиш?
  • А що тут робити? Я вже воду з під землі виводив, так її знов закопали, не потрібна їм тут ріка. Он хатів високих наставили, всюди труб нарили, що їм до нас. – Степко стягнув з голови шапку показуючи світу рідке лляне волосся. – Ти б передала своїм, що скоро згину, мо чим допоможуть?
  • Від коли це стихійний дух просить помочі у відьом? – Дарця аж рота роззявила. – Та у вас пихи завжди стільки, що поки вмовиш про дрібну послугу, то язик до дір зітреш.
  • Як жити схочеш, то взнаєш, – дідок знову одяг шапку. – Так передаш?
  • А чого ти сподіваєшся від нас?
  • Аби я знав! Так ви на те й відьми, придумаєте щось.

Дарця передала, коли повертала камінь Катьці, та розповіла про свою зустріч.

  • Та він про це вже просить давно, а що тут зробиш. – Катька з прищуром роздивлялась камінь. – Сьогодні наповнювався довше?
  • Так, не знаю чому.
  • Та чому, – Катька сховала камінь, – скоро доведеться нове місце шукати для наповнення, там мало що залишилось.
  • А з Степком що буде, коли сила вичерпається?
  • А шо йому буде, піде як жабуриння за вітром, колись у новому потоці винирне. Не мороч собі голову, ми ту не помічниці, якщо його родичі не хочуть втручатись.

Весь вечір її переслідували тягучі та неприємні відчуття. Вона уявляла, як оце бачити, що твоя сила, твій світ тануть по краплині та не мати змоги це зупинити. В стихійних все було ще складніше, вони часто залежали від того чи вірять у них, бо навіть калюжа з певною кількістю віри, почне творити чудеса. Та у цьому випадку капличка не допоможе, це тільки витіснить духа геть, то ж не варіант.

Та чому Катька не хоче допомогти, чи справді це їм не по силі? Дарця й сама незчулась, як ноги принесли її у горіховий гай.

Вже сутеніло, то ж щоб не блукати у пошуках, вона скористалась силою та визначила де Степко.

  • Шо, сказали що їм то до дупи? – буркнув він не повертаючи голови.
  • Ага. – вона примостилась поряд з ним на стовбурі поваленого дерева.
  • Он диви, – він тикнув перед себе вудилищем, – все міняється ото тільки це незмінне.

Вона придивилась, метрів за сорок від них, у сутінках вгадувалась парочка що натхненно цілувалась.

  • Він її вже третій день тут лапає, а вона розігріє хлопа, шо в нього аж дим з штанів йде, та не дасть, – захихотів Степко, – ніц дівки не змінились.
  • А ти що за ними підглядаєш?
  • Що ж мені ще робити, живу я тут, хотів би не зауважувати так не можу, вони ж он скільки енергії розкидають довкола.
  • Це студенти мабуть, – в голові Дарці, яка теж бачила ці енергетичні спалахи, почало щось вимальовуватись, – тут ж гуртожитки довкола, – вона вже відкрила рота щоб поділитись думою, але вчасно прикусила себе за язик.
  • І що з того? – Степко глипнув на неї й аж підстрибнув на місці. – Кажи.

Дарця заперечливо затрясла головою не розціплюючи губ.

  • Та кажи курча ляга, бачу ж що придумала щось! – Дідок забігав довкола неї лементуючи на весь гай. – Так, я зрозумів, – він став перед нею з серйозним обличчям. – Давніми домовленостями та законами сили клянусь виконати твоє бажання!
  • Любе?!
  • Любе! – Степко навіть не вагався.
  • Ну тоді, – вона оманила дідка й зашепотіла йому на вухо.
  • Ого! – В нього очі стали круглі. – Гаразд! А тепер кажи!

Через тиждень на четвергових зборах, Катька була показово сердита, цикала без причини та з причиною, зиркала на всіх страшним поглядом, чим дуже веселила старих відьом.

  • Та кажи вже, чого виставу тут влаштувала, – першою не витримала Зеня.
  • А бо більше вже показувати нічого, – пирснула Рузя, – всохлося.
  • Тьху, а тобі одне в голові. – Катька демонстративно поправила блузку. – Тут така справа, що прибув до мене посланець від стихійних духів з договором про те що вони нам винні два любих бажання!
  • Та ти що! – Сплеснула руками Зеня. – Кого тобі за це довелось замордувати й чому два а не три?
  • Я нічого про це не знаю, а стихійний відмовився пояснювати, тільки сказав, що одне бажання вже потрачено. – Катька обвела присутніх своїм характерним поглядом. – Хтось мені розповість в чім справа?
  • Розповім, – прочистила горло Дарця. – Це я допомогла Степкові з Сороки, то його плата.
  • Що ти зробила? – Катька аж відкинулась назад у кріслі.
  • Та мабуть посмикала йому де треба, – знову вставила своє Рузя.
  • Підказала, як знову отримати енергію та силу, щоб не згинути.
  • І як?
  • У тому гайку постійно молодь гуляє у пошуках романтики та інтиму, – Дарця дивилась на Зеню, щоб не бачити іскор які сипала з очей Катька. – От я й порадила йому сприяти таким парам у реалізації їх бажань, це має привернути молодь до місця та наповнити його енергією.
  • Ото придумала! – Ляснула себе по колінах Рузя. – Зробила силу на даванні.
  • І що? – Незворушно запитала Катька.
  • Степко спробував й судячи з стогонів дівчини, яку вигулював кавалер, результат їй сподобався, а стихійний отримав свою частку енергії.
  • Відповідно хлопець тепер водитиме дівчат тільки туди, а дівчина знатиме де можна кого окрутити добре, – піджавши губи цмокнула Зеня. – Хитро закрутила.
  • Хитро, то хитро, – Катька була все ще похмура, – та є одна проблема. Степко дух води, а те що ти йому запропонувала це зовсім інша стихія й те що це йому вдалось просто неймовірне везіння. Думаю без твоєї участі тут нічого б не вийшло, так що продешевила ти молода, три бажання то мізер. Але, – підняла вона вказівного пальця до гори, – хвалю.
  • Та ну, признайся, то вона придумала добре, ніхто з нас не допетрав до такого. – Зеня підморгнула Дарці. – Хоч що за бажання ти забрала?
  • Ну то таке, особисте. – Дарця стала помідорового кольору.
  • Й ти думаєш тепер ми відлинемо? Кажи! – Напосіла Рузя.
  • Щоб любий мужчина в моїх руках був потужним, як гірська річка та нетомним мов океан. – Видавила дівчина.
  • От тепер мені соромно за себе, – сховала обличчя в долонях Рузя, – бо я до такого б не додумалась.
  • Ага, тепер тобі тільки світову владу захоплювати, – захихотіла Зеня.
  • Хвалю ще раз, це ще оригінальніше ніж сама послуга, – Катька перестала хмуритись й тепер шкірилась на весь писок. – Коли йдемо у сауну?

© Штука Кавацакович